Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Борис МАТЮЩЕНКО: «Метою голодоморів було придушення українського селянства»
У документальному виданні «У жорнах голодоморів. Хроніки» дніпропетровського журналіста, краєзнавця та письменника Бориса Матющенка йдеться про війну більшовиків з українським селом. Саме так автор визначив головну тему книжки. У передмові до неї доктор історичних наук, професор Юрій Мицик пише: «Дитинство Бориса Матющенка припало на воєнне лихоліття, голодовку 1946–1947 років, а його дідам і батькам довелося пережити ще страшніші трагедії в історії України — штучні голодомори 1921–1923 pp. і 1932–1933 pp. Отже інтерес автора до цих сумних сторінок історії нашого народу не випадковий. Він зосереджує увагу читача на тих подіях, які раніше замовчувалися, глушилися фанфарами компартійної пропаганди». До 80-річчя Голодомору Борис Матющенко підготував нову, доповнену редакцію книжки.
27 листопада 1932 року Сталін на спільному засіданні Політбюро і ЦВК пояснив труднощі з заготовками хліба "проникненням в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів, які організували саботаж і зриви". Газета "Правда" від 4 та 8 грудня 1932 рокузакликала до рішучої боротьби з "кулаками", особливо на Україні. 24 січня 1933 року союзний ЦК звинуватив Компартію України в провалі збору зерна, в притупленні більшовицької пильності і направив на Україну секретаря ЦК Павла Постишева. Зі своїх посад були зміщені 237 секретарів райкомів, 249 голів райвиконкомів, понад половини голів колгоспів.
Економічно не обгрунтована примусова колективізація в СРСР у 1929-1930 роках призвела до різкого занепаду сільськогосподарського виробництва, у тому числі й хліба. Проте план хлібозаготівель був збільшений. У 1930 році з України вивезли 7,7 млн тонн зерна, яке головним чином пішло на покриття експортних зобов"язань країни. У 1931 році республіка знову повинна була здати планові 7,7 млн тонн, у той час як урожай зерна знизився до 5 млн тонн.
Нас у батька Парфила Кириловича всіх 11 було. Я вже на доброго пастуха витягував, найменшенький Петько в колисці гойдався, йому й року не було. А ті всі десь посередині. Якось приходе батько ввечері додому та й питає: «Ну що, дітки, підемо в колгосп чи ні?» А ми всі: «Ні, не хочемо». «Так нас же з хати виженуть», — батько знову. Тоді вже й мати встряла в суперечку: «Що ти городиш? Хіба ми в когось щось украли, чи як? Землі й трьох десятин немає. Ну сарай є, ну клуня, ну корівка — так і в людей так. Ото всього й багатства, що кобила племінна. Ти в заводі робиш — робітник, а на мені діти, город, хата… Які ж ми куркулі?»
За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до одного року. Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано (МИГ 27.11.03.).